Це велике диво і
щастя мати
брата-близнюка...

Народився я 8 грудня у місті залізничників - Знам’янці.

Та не лише один я, а разом із братом Дмитром. При знайомстві нас постійно питали: “а хто з вас старший?” Ми посміхалися й казали: “запитуйте у мами, вона краще знає”. Це велике диво мати брата-близнюка, повірте, особливе відчуття!

Взагалі, як і всі діти, ми були непосидючими, прудкими, допитливими. Дід нас часто називав бешкетниками, особливо коли робили шкоду.

Я частенько був ініціатором, пропонував Дімці

«Давай ськоду лобити» (підслухано батьками).

Ми дуже прив’язані, завжди відчували, що однієї крові та захищали один одного. Коли були малими, одного разу захворів брат. Батьки викликали швидку, треба було робити укол. Дімка його так боявся, що дуже плакав. Тоді я підійшов до лікаря й попросив, щоб він замість братика зробив укол мені. Так було все життя, брат за брата, пліч-о-пліч.

У дитячому садку батьки купували нам однаковий одяг і нас це спочатку влаштовувало. Та коли підросли, просили обирати різний із відмінностями. Ми не хотіли, щоб нас сприймали єдиним цілим, вже тоді прагнули індивідуальності.

Траплялися й кумедні ситуації. Хто погано нас розрізняв казали:

“о, Діма-Женя пішов”. Це завжди підіймало настрій.

Якщо зовнішність у нас дуже схожа, то характери зовсім різні.

Брат - більш спокійний, стриманий, розсудливий, дипломат одним словом. А я - вулкан емоцій, який час від часу вивергався, міг сказати зайвого, а потім шкодував.

Ми не хотіли,
щоб нас сприймали, єдиним цілим...

Мій життєвий вибір
або чому спорт?

Любов до фізичної культури, спорту, здорового способу життя зародилася ще в шкільні роки, коли батьки віддали у секцію карате.

Саме тоді, під час тренувань, я зрозумів фундаментальні речі: потрібно бути наполегливим, а якщо хочеш чогось досягти, доведеться сумлінно тренуватися і працювати. А ще спорт дисциплінує, виховує морально-вольові якості. Залежність від фізичної культури - це на все життя. Тому після школи я вступив до педагогічного університету на факультет фізичного виховання, який закінчив з відзнакою.

Серйозним спортсменом я не став: двічі був призером юнацького чемпіонату України (12-14 років), однак багаторічні тренування допомогли сформувати хороші риси характеру.

У 29-річному віці, коли працював на посаді директора спортивної школи, почав тренуватися на результат. Моїм новим видом став гирьовий спорт. Досяг певних успіхів - був переможцем кубка, переможцем і призером чемпіонату України з жонглювання гирями.

Туризм, активний відпочинок стали ще однією приємною залежністю. Маю у своєму досвіді кілька походів кримськими горами, кількаденні сплави. Особливе місце займає участь у велопоході Польщею.

читати статтю про велопохід Польщею

Ніколи не стояв осторонь, долучався
до різних ініціатив...

У студентські роки був профоргом факультету, членом профкому університету. У той час, як більшість людей не вірила у зміни та не прагнула їх, я ж розумів, що від моєї участі теж щось залежить.

У 2003 році включився у політичне життя міста, щоб за рік стати безпосереднім учасником виборів президента України. Вони мали відбутися у жовтні 2004 року. Був одним із керівників обласного виборчого штабу від кандидата в президенти Віктора Ющенка.

У 2020 році був членом, заступником громадської ради при виконавчому комітеті Кропивницької міської ради. Згодом виборці обрали депутатом Подільської районної ради.

"Помаранчева революція"

Для мене той період – короткий, але змістовний етап отримання життєвого досвіду. Я тоді був молодий, завзятий помаранчевий фанатик. Багато чого довелося побачити, пережити, відкрити.

Тоді ж отримав важливу ін’єкцію від наївності. Після помаранчевої революції, вже такого запалу та щирої віри в ідею не було.

Це досвід, мабуть, більшості наївних студентів і молоді тодішньої України.

У період виборчої кампанії люди, яких переважно наймали та використовували прихильники януковича (зараз таких називають тітушками), активно намагалися нам перешкоджати психологічним тиском, силовими методами, залякуваннями під час проведення агітаційної кампанії.

Після фальсифікацій у другому турі, ми одразу ж організували мітинг. В більшості міст країни теж почалися масові протести. Тоді, 23 листопада, в нашому обласному центрі біля міської ради зібралося близько 20 тисяч людей – наймасовіший мітинг за всю історію Кропивницького (Кіровограда). Вся площа стала помаранчевою. А ще є пам’ятне фото та відео, де я від імені студентства міста разом із керівниками нашого виборчого штабу області, в перший день масового мітингу, піднявся на сцену та взяв слово.

Життєві цінності...

Я завжди був чесним, дотримувався слова, обіцянок, переконливо слідував своїм стійким принципам по життю. Мав активну громадянську позицію, хотів приносити користь людям і змінювати цей світ на краще.

Звісно, моя чесність позначалася на моєму фінансовому становищі. Доки одні дерибанили державні кошти, крутили схеми, купували дітям квартири, а собі - дорогі авто, я жив на зарплату та майже 10 років їздив на моїй блакитній “ластівці” ВАЗ-2106.

А коли назбирав і придбав Shevrolet Aveo, лікарі заборонили сідати за кермо через виявлену хворобу.

Спортивна журналістика...

Спортивна журналістика для мене починалася як хобі.

На одному з місцевих сайтів шукали спортивного оглядача для окремої рубрики. Я на той час працював у спортивній школі, мав доступ до інформації, тож почав знайомитися з азами спортивної журналістики. Вчився писати за місцевими та всеукраїнськими спортивними газетами.

Позаштатно дописував у кілька газет на місцеві інтернет-сайти, створив обласний інтернет-ресурс «Спорт-центр», певний час очолював пресслужбу ФК «Зірка», вів радіопрограму в обласній телерадіокомпанії, був редактором місцевої щотижневої газети «Спортревю».

До останнього був спортивним оглядачем інформаційного порталу «Гречка».

натисни тут ↓

Радіопрограма "Кіровоградщина спортивна"Автор/ведучий Євген Савранський

00:00 / 15:57

Напевне, мало хто знає, що загальноукраїнський інноваційний проєкт Cool Games “Круті ігри” зародився саме у Кропивницькому.
Cool Games засновані в Україні у 2018 році.

За його основу було взято загальношкільні змагання «Спортивне місто – здорова нація», до створення якого мене долучили організатори в якості головного судді. Наша команда успішно провела у Кропивницькому три сезони у 2018-2019 роках. Це не суто вид спорту, а різноманітні оригінальні змагання, цікаві, емоційні естафети.

Поза сумнівом, для дітей - це величезний поштовх у розвитку, який дає їм можливість відчути себе важливими у спільній справі досягнення перемоги, взяти відповідальність за поразки.

А ще я багато долучався до організації та проведення різноманітних активностей і змагань за основною роботою - директора спортивної школи.

Паралельно з 2005 року почав брати в руки мікрофон. Поступово отримував досвід ведучого спортивних заходів. Відчував, що працювати з публікою – моє.

Найбільш вагомі - масові велозаїзди містом, олімпійські дні, вів урочисті офіційні заходи, відкривав і був ведучим великої кількості змагань. Їх було багато, всіх не згадаю.

У когось перед великою масою людей виникає страх, а мені навпаки - робота з мікрофоном приносила азарт.

Ведучий, організатор
спортивних заходів...

Лижі полюбив і навчився на них кататися у студентські роки під час навчання на факультеті фізичного виховання. Всі студенти зобов'язані тоді були здавати залік із лижного спорту.

Минуло кілька років і я навчив лижної техніки брата Дмитра, близьких друзів. З часом спала на думку ідея цей напрямок розвивати у місті масово.

Створив групу в Facebook «Лижний Кропивницький», закупив на блошиному ринку старенькі лижі з кріпленням й почав безплатно навчати кропивничан активному зимовому відпочинку.

Лижний Кропивницький...

перейти в групу

Шкода, що декілька років поспіль погода не сприяла організації лижній тусовці, тож доводилося тільки переглядати фото та ностальгувати.

Ностальгія...

Спортивна мапа Кропивницького...

З часом мій креатив проявився ще в одному напрямку. Я створив перший, і на той час єдиний, в Україні онлайн навігатор, інтерактивну карту за спортивною ознакою «Спортивна мапа Кропивницького».

Її мета - стати помічником будь-кому, хто бажає займатися тим чи іншим видом спорту, фізичною культурою або активним відпочинком у місті Кропивницький, але не знає де шукати потрібну інформацію.

Завдяки цій карті зараз у місті є можливість легко та швидко знайти спортивну секцію, клуб, місця для занять фізичною культурою в конкретному місці за географічною ознакою.

перейти на мапу

Ідею створення карти я виношував ще з 2010 року, але не знав як її реалізувати технічно, доки на допомогу не прийшла Ірина Ткаченко – світло в нашій буденності. Дуже позитивна жінка, кандидатка наук, викладачка ЦДПУ, громадська діячка, яка робить цей світ кращим.

8 грудня 2017 року, саме в день мого 35-річчя, ми удвох презентували цей проєкт для всіх кропивничан. Він викликав інтерес серед мас-медіа та населення. Станом на березень 2023 року його відвідали 100 000 користувачів.

Не треба бути супергероєм, достатньо бути донором...

У 2012 році вперше здав кров і став донором для спортсмена-велосипедиста, який приїхав на змагання в місто і серйозно травмувався. Потім кілька разів здавав нерегулярно. А от системно почав ділитися кров'ю з 2015 року, коли з’явилася необхідність допомогти донорською кров’ю нашим військовим, учасникам АТО.

Це стало для мене дуже серйозним поштовхом, усвідомив, що донорська кров допомагає рятувати життя людям!

До мене зверталися волонтерки, які опікувалися онкохворими дітьми з гематологічного відділення та потребували терміново крові, лікарі зі станції переливання крові. На рахунку маю близько 20 донацій.

Потім почав популяризувати цей напрямок у місті, організував кілька донорських акцій в обласній станції переливання крові, створив групу в Facebook «Поділися кров’ю! Донори в Кропивницькому».

У ній публікував роз'яснювальну інформацію про донорство крові. Там люди роблять публікації для пошуку донорів, або охочі, які готові поділитися безплатно кров'ю.

У 2021 році мені навіть вручили подяку від обласної станції переливання крові, зміст якої хочу виписати детально: «За значний внесок у благородну справу порятунку життя та здоров’я людей, за сприяння розвитку донорства крові та її компонентів та з нагоди Всесвітнього Дня донора крові».

Є слова які я завжди говорив людям, які хочуть почати, але сумніваються:

«Не треба бути супергероєм, достатньо бути донором!», і «Ваша кров врятує життя!». Тому не будьте байдужими, долучайтеся до групи й ставайте активними донорами.

перейти в групу

KropRiverTour

Екскурсії центром Кропивницького

перейти на сторінку

Пандемія коронавірусної хвороби вплинула на весь світ і змінила його.

Я з братом використав цей час ефективно: провели в місті на байдарці розвідку річкою Інгул.

Саме тоді виникла ідея організовувати водні екскурсії центром Кропивницького. Разом створили й запустили проєкт KropRiverTour.

Завдяки своїй оригінальності та кільком нашим успішним екоакціям з прибирання Інгулу, проєкт почав користуватися великою популярністю в місті. Нас навіть відзначили подякою мер міста Андрій Райкович, голова обласної ради Сергій Шульга, начальниця обласного управління інвестиційної діяльності та туризму Наталія Лісняк.

Провели всього два сезони, доки рашисти у 2022 році не розпочали повномасштабну війну проти України. Брат пішов у ЗСУ, а в мене почалася своя боротьба - за життя.

Жодна людина не приходить в наше життя випадково...

Сенс знайомства з Олею Червоненко я зрозумів наприкінці життя.

Оля за професією лікар та й за покликанням теж. Вона дуже любить людей, гуманістка ще та. Завжди приходить на допомогу, вкладає всю свою душу в роботу. Дуже відповідальна!

Їй доводиться багато читати спеціалізованої літератури, постійно навчатися, тримати руку на пульсі медичних новинок.

А вдома вона ніжна й любляча дружина, господарочка, справжня майстриня. Завдяки їй я став турботливішим, почав звертати увагу на багато речей, яким раніше не надавав значення.

Не знаю, як вона встигає все поєднувати та бути такою сильною, адже з вигляду така маленька й тендітна, от тільки характер сталевий.

Найтяжчий період мого життя ми проходили разом...

Дуже шкода, що на нашу долю випало так мало часу й ми не встигли реалізувати всі свої плани та задуми...

Кохана - найкращий друг, моя підтримка, моє джерело віри та сили - дякую ТОБІ, я буду завжди з тобою ❤️

Боротьба з хворобою

Чомусь люди вирішили, що можуть заощадити на власному здоров'ї: нехтують щорічними профілактичними оглядами, мало часу приділяють фізичній культурі, погано харчуються, зловживають шкідливими звичками.

Але все це не стосувалося мене...

Рак - найгуманніша хвороба, вона дає ще трішки часу побути з найріднішими...

У січні 2022-го я відчув погіршення в самопочутті: запаморочення, шум у вухах, оніміння пальців руки, якась незрозуміла втома. Спочатку не надавав цьому значення, доки дружина не почала бити на сполох після серйозного нападу головного болю.

На початку лютого я зробив МРТ головного мозку. Тоді ми побачили лише верхівку айсберга моєї хвороби. Оля сказала, що ситуація дуже складна, тому ми почали обстежуватись, щоб встановити остаточний діагноз. Відтоді життя поділилось на ДО та ПІСЛЯ.

Я не хочу розписувати всі особливості мого клінічного діагнозу. Ми зробили все можливе й виклалися в цій боротьбі на 100%. За що я дякую моїм рідним, лікарям і окремо Андрію Гардашнікову.

Вашу увагу хочу зосередити саме на відношенні до онкохвороби.

Палка жага до життя у мене ніколи не згасала!

Рак - не вирок і це потрібно зрозуміти, усвідомити. Такі люди, як я, нічим не відрізняються від вас. Нас не потрібно боятися, співчувати чи уникати. Я той самий Євген Савранський, що й був раніше, але з певними особливостями. Чомусь багато знайомих так і не зрозуміли цього, але я нікого не засуджую, це все життєвий досвід.

Дуже важливим було оточити себе “правильними” людьми, які не тягнули на дно, не заганяли в депресію. Дружина з перших днів взяла себе в руки й вирішувала, так би мовити, всі “організаційні” питання. Батькам було складніше, але вони також опанували емоції, оточили мене такою любов'ю, турботою та підтримкою, що можна було гори звернути! Друзі не забували, телефонували, зустрічалися, пропонували допомогу.

Ніколи не вдавайте, що раку не існує. Так склалося у суспільстві, що ця тема зазвичай замовчується, табуйована. Я вважаю, що про рак потрібно говорити, але правильно, ставлячи ЛЮДИНУ на перше місце. Часом я потребував підтримки, розмов про мою хворобу й отримував відповіді на різні питання.

Коли почав лікування, не міг знайти собі місця, адже завжди звик бути активним, допомагати, а тут ще й повномасштабне вторгнення… Знайомі волонтерять, брат та друзі пішли в ЗСУ. А мені потрібно сидіти "під домашнім арештом", дотримуватися рекомендацій лікаря.

Провівши майже 5 місяців вдома, я зрозумів наскільки важливим для мене є спілкування.

Тоді моїм рятівним колом стала ідея дружини написати автобіографічну книгу. Я згадую той запал з яким сідав за комп'ютер і починав працювати. Вже згодом відчув, що розумові навантаження дуже допомогли відновитися. Написати книгу на 70 сторінок не кожен зможе, а ще й з такою недугою!

Я завжди був відкритим до людей. Коли стабілізувався стан, почав ходити на роботу, займатися в обласному центрі туризму національно-патріотичним вихованням молоді, весь час був спортивним журналістом інформаційного сайту. Декілька разів волонтерив, постійно донатив на ЗСУ. Відгадував кросворди, вчив вірші, жарти, анекдоти, гуморески. Як виявилось, щастя - в маленьких речах. А ще ми з дружиною стали кіноманами, активними театралами. Ходили по декілька разів на одну й ту ж виставу.

Звісно, спортивна активність у мене була вже не та, що раніше, проте, доки були сили — працював удома з гантельками.

Мій світогляд дуже змінили книги, які я прочитав, вже знаючи про свою онкологію.

«Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть і все, що поміж ними», автор – Анастасія Леухіна

«Любе моє життя» автор – Рейчел Кларк

«Подорож душі» автор – Майкл Ньютон

У них дуже актуальні, філософські думки, які допомогли мені правильно сприйняти власну хворобу. Жодна людина не може жити вічно. Коли приходить час, ми всі покидаємо цей світ: хтось раніше, хтось пізніше, але впевнений, це є початком чогось нового… Тіло - тимчасове, а душа - вічна.

Друга Ріка & ЕХО - Чи ти почув (for Mariupol)Валерій Харчишин

00:00 / 03:19

В період пандемії, коли я захворів на Covid-19, у Кропивницькому проводили онлайн-концерт гурту "Друга ріка".

Тоді Валерій Харчишин під'єднався через відео зв'язок, щоб підтримати й побажати швидкого одужання. Вирішив, що ця пісня стане хорошим фоном для лонгріду. Тому вмикайте й приємного прослуховування.

Я вдячний батькам за моє щасливе безтурботне життя, які завжди були поруч й оберігали. Брату за те, що був моїм найкращим другом протягом всього життя.

Дякую друзям, колегам за розуміння, людяність, яку проявили відносно мене.

Як і все навколо нас, вмирання, є частиною життя. Ніщо миле і любе нашому серцю не може існувати вічно. Вам залишається жити сьогоднішнім днем, радіти, ділитися особливими моментами, створювати затишну атмосферу і спогади.

До зустрічі в наступному житті!

Це велике диво і щастя мати брата-близнюка...

Ми не хотіли, щоб нас сприймали, єдиним цілим...

Мій життєвий вибір або чому спорт?

Ніколи не стояв осторонь, долучався до різних ініціатив...